Дещо з її життя...

Сьогодні на вулиці якийсь дядько дав малій цукерки - запевняв, що дуже смачні. Та ще й ментолові. Та ще й стояв над душою, поки не розгорнула одного і не дала їй.
А мала і їсти не могла (бо ж ментол), і викинути не хотіла (бо все-таки солодкі).
І чого лєві люди так люблять пригощати чужих дітей?...

Люди! Чи знає хтось із вас хоча б один нікчемний приклад того, що ця держава ну принаймні щось робить ДЛЯ людини, а не ПРОТИ?...

Щось останнім часом дуже багато людей травляться - тобто отруюються, ненавмисне. Або ж причина інша - але симптоми як при отруєнні. І не лише в Ужгороді, а й за його межами.
От була в місті - заходила в аптеку. Поки стояла в черзі - двоє купували всяки штуки, що при отруєннях дають.
А мама казали, що в них нещодавно померли двоє маленьких діток - симптоми такі ж...
Ну хіба не страшно???

От цікаво: хто що колекціонує. І чому саме це. Саша писав про тих Зоряниних солдатиків - це так прикольно! Мабуть, така колекція виглядає дуже по-особливому і цікаво.
Ось мої одні знайомі збирають Бабів Ягів (чи Баб Яг чи як хочете))) ). Вони вважають, що Баба Яга дуже симпатична і захищає дім від нечисті.

От мені здається, що тупо висловлювати своє співчуття комусь з приводу смерті близької людини. Взагалі воно ніяково. Ти точно знаєш (і це логічно), що твоє співчуття нікому не потрібне і воно реально нічого не змінить. Але ж коли розмовляєш з такою людиною, то й вдавати, що все добре і нічого особливого не сталося, - теж тупо. І нема ніякої раціональної альтернативи...

Захворіла мала... Довга і неприємна історія. Але що цікаво. Вчора викликали швидку. Приїхали і не спитали навіть, чому ми рвемо, сремо (вибачте) і температуримо. Сказали, що мала жива, то й нічого нарікати. І, мовляв, я ще хворих дітей не бачила.
Але ж вона вже три доби зовсім нічого не їсть. А тільки втрачає. Це нормально, питаю? Тьотя сказала, що коли зголодніє, - їстиме.
Впринципі, заспокоїла. Бо в лікарню я й так не поїхала б (швидше за все). Але могла б якось і по-іншому все це приподнести.
Одним словом, я як не вірила в те, що є нормальні лікарі, так і не вірю. І вірити навряд чи буду.

Коли зустрічаю якихось знайомих, яких давно не бачила, всі питають традиційно "як справи" і де працюю. А коли кажу, що поки-що ніде, бо на повний робочий тиждень ще не можу (малу ні на кого лишити), то здивовано запитують: в тебе є дитина? Це при тому, шо вони мене як мінімум бачили вагітною і що Ужгород - навіть не велике село.

Я Щойно зайшла на жж і вирішила шось тут трохи зробити. А ні фіга вже не шарю. Взагалі!!! Допоможіть, хто чим може, га? будьте такі ласкаві. Щодо фоток? І т.д. Що там взагалі можна і треба робити )

П.С.: питаю в чувака з аськи: в тебе є жж?
А він мені у відповідь: пара?

)))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))

Виявляється, секс існує не лише для того, щоб розмножуватися чи отримувати задоволення. От я, наприклад, не знаю жодного кращого способу для примирення (йдеться про людей з близькими стосунками )))). І це інколи аж нервує.
Ну, це хороший засіб зігрітися, коли холодно, але примирення все ж важливіше. В кого є ще якісь варіанти?

От кажуть, що, чим більше спиш, тим більше хочеться. Цікаво, на що такий закон поширюється, а на що ні.
Ну, наприклад, чи можна сказати, що чим більше їси чи п"єш - тим більше хочеться; чим більше займаєшся сексом, тим більше хочеться... чи ще шось. І коли хочеться менше? Наприклад, чим більше ходиш у туалет, тим менше хочеться, мабуть. Правда?
Трохи тупо .... :)

Мабуть, працівникам "РІО", принаймні деяким, останнім часом дуже ікається. Розмістила газета на своїх сторінках оголошення про мікрохірургію ока. І зробила опечатку в номері телефону. Тепер до мене дзвонять всі, кому не лінь, і записуються на прийом. Я розумію, що таке буває, і що не навмисне вони. Навіть подзвонили, вибачилися. Але ж задовбує страшно!!!

Є такий один ... людина :-)
Колись я ніби-то на нього працювала. Зовсім недовго, бо на основному місці роботи нас раптом з трьох журналістів лишилося тільки я одне. І оскільки там стало дуже багато роботи, я не могла тягнути цю другу.
Тому попередила його, що так і так, мусимо прощатися. Між іншим, завчасно попередила.
І тут, як це завжди буває в Ужгороді, до мене дійшли слухи, ніби я його підставила. Бо раптом зникла і все. А коли він мені позвонив і спитав, у чому справа, то я ніби сказала, що в мене просто місячні були (вибачте за пікантні подробиці).
І все б нічого. Якби цей шановний не розповів мені ідентичну історію про дівчину, яка працювала там переді мною. Ну точно так само мені розказував, коли брав на роботу. Але про іншу.
От мені цікаво. Він про всіх так? А після мене туди хлопець пішов. Про нього що скаже?...
Сподіваюся, він знатиме про цей мій запис. Ні, я навіть упевнена. передайте йому хто-небудь. просто, щоб був у курсі.

Тут один псіхолог намалювався. Примусив мене зайти на свій жж. Значить, напишу щось цікаве зараз, хоча і мало нескромне...

Народ! Чи знає хто-небудь,як можна підключитися в Ужгороді до інтернету через поінт? Щоб був постійний? Може хтось таким користується?

Є така одна пісня заколдована. От завжди, коли мені на душі хуйово, вона починає десь грати: в машині, по радіо, по тєліку, в сусідів, у магазині, у маминій мамі і всюду - але завжди вона з"являється в таку хвилину.

Я бачила хлопчика на березі Ужа. Він сцяв у річку, махав пісюном і голосно співав: "Ой ля-ля, ой ля-ля!". Такий веселий, життєрадісний! Я аж позаздрила.

Я страшенно люблю дарувати людям подарунки. От тільки не вмію цього робити. В мене завжди виходить так, ніби мені соромно.
Шо дєлать?

Тут у мене на сусідньому балконі дебіли вроді живуть. Ось уже хвилин двадцять я чую дитячий голос, що постійно повторює фразу: "А я на морі!".
Спочатку йому дублювала мама. Потім приєднався тато. Тріо "А я на морі!" ледь не звело мене з розуму. А зараз замість батьків (які ймовірно від такої процедури втомилися) дитині допомагає бабуся. Ну не кошмар?

З ніг на голову... Усе перевернулося, все не так, як колись.
Ось раніше я була абсолютно щасливою людиною з традиційними короткотривалими депресняками. Але мені було добре.
Я вчилася, працювала, відпочивала. Могла піти на каву з друзями серед ночі, хоча і вдома (тобто в гуртожитку) бувала лише в нічний час.
Я навіть їсти не готувала, бо ніколи було: ні готувати, ні їсти. І їздила багато куди, і завжди щось новеньке, ніколи на місці не сиділося - і було добре-добре. Я заздрила сама собі!
А сьогодні... Я сиджу вдома в гордом одіночєствє, абсолютно нічого хорошого від життя не чекаю і щодня думаю, що б приготувати їсти чоловіку, враховуючи те, що м"яса, ковбаси, картоплі він не їсть ні в якому вигляді.
Ось як мужики можуть поламати всю жизнь, на гавно...

Є закономірні речі, які відбуваються завжди. І повторюються вони з усіма людьми без винятку, не залежно від того, хороші вони чи погані, гарні чи потворні, бідні чи багаті.
Наприклад, завжди
- вода закінчується саме тоді, коли все тіло від голови до п"ят намилене
- западло підвертається тоді, коли не чекаєш
- ти не можеш спати цілу ніч, якщо із самого ранку треба встати
- туалетний папір, як і вода, закінчується в непідходящий момент
- людина, якій довіряєш, всреться тобі на голову найбільшою порцією
- друзі найбільше потрібні тоді, коли вони раптово чомусь зникають
- завжди колись було краще ніж зараз
- ти постійно чимось невдоволений (тіпа вигравши в лотерею 100 гривень, ти обурений, що не більше)...
...